Не потрібно бути фахівцем, щоб правильно відповісти на питання про те, яка мова в Сербії є офіційною. Зрозуміло, сербська (вона ж сербохорватська). Проте така впевненість може зіграти злий жарт із мандрівником у 2024 році, який вирішить поспілкуватися з місцевим населенням за допомогою розмовника, і тим більше з потенційним мігрантом. А все тому, що Сербія — багатонаціональна країна, де висловлюються мінімум на 14 мовах. Крім того, у державі існують регіони, в яких офіційними визнані відразу кілька прислівників.
І дійсно, населення Сербії говорить на такій кількості говірок, що стає абсолютно ясно, навіщо потрібна сербська мова: щоб місцеві жителі могли хоч якось розуміти один одного, а також щоб можна було оформляти документи за єдиним зразком. Крім сербської, в країні поширені й інші південнослов’янські мови. Зокрема, вихідці з Південної та Східної Європи, що осіли в Сербії, розмовляють на:
При цьому македонська мова є найбільш незвичним для слов’ян – так склалося історично, оскільки македонці відчували великий вплив з боку турків, персів та інших народів. А ось сербська (сербохорватська) мова для вихідця з будь-якої країни СНД зазвичай не складає труднощів.
Сербська або, як її часто (але не завжди) називають, сербсько-хорватська мова, безумовно, заслуговує найбільшої уваги. Адже це унікальна мова, має цілих дві «письмові» форми, а з точки зору лексики становить собою сукупність діалектизмів. Строго кажучи, сербсько-хорватська — це койне, тобто мова, вироблена для побутового спілкування людей, що проживають на території однієї держави. В XX столітті на ній переважно висловлювалися:
Сербсько-хорватську мову можна умовно розділити на дві: сербська (сербсько-хорватська) і хорватська (хорватсько-сербська). Між ними існує багато відмінностей. Наприклад, у сербській заведено записувати запозичені слова за принципом «як чується, так і пишеться», а ось у хорватському намагаються зберегти оригінальне написання.
Як говорилося вище, сербсько-хорватську мову можна перенести на папір двома способами. Причому в першому випадку потрібно буде використовувати сербську кирилицю, яку називають «вуковиця», а в другому — хорватську латиницю (гаєвиця). Варто відзначити, що кирилиця-вуковица — швидше, національний символ Сербії, ніж практична азбука, оскільки серби воліють писати латиницею. Водночас урядові ініціативи, спрямовані на популяризацію сербської кирилиці, викликають невдоволення хорватів.
Однак офіційною абеткою Сербії все ж є кирилиця, якою місцеве населення користується понад тисячу років. Кирилицею ведеться діловодство, її використовують представники влади та опозиції. Втім, веб-ресурси Сербії, навіть державні, все частіше надають юзерам право вибору між кирилицею та латиницею.
На щастя для іноземця, який вивчає місцеві мови, всі південнослов’янські діалекти дуже схожі, до того ж кожна з них має багато спільного зі старослов’янською та церковнослов’янською мовою. Саме ці мови активно використовувалися в першій половині другого тисячоліття жителями Київської Русі. Тому в хорватській, боснійській та інших мовах збереглося безліч форм минулого часу. Наприклад, якщо мова заходить про майбутнє, вихідці з Південної Європи кажуть «хочу», а не «стану» (так заведено будувати речення і в сучасній українській мові).
У чому ще проявляється подібність між слов’янськими мовами, використовуваними в Сербії? Наприклад, якщо говорити про те, наскільки схожі сербська і болгарська мови, то перераховувати елементи подібності можна нескінченно. Так, в більшості слов’янських мов наголос ставиться вільно (тільки в польській він завжди припадає на передостанній склад). Крім того, в українській, як і в сербській, болгарській і македонській, є вказівний відмінок. А ось польська і чеська за лексичним складом більше нагадують російську, ніж українську (якщо мова йде про прості загальновживані слова).
Так що ж стало причиною тотальної мовної плутанини? Річ у тому, що Сербія не завжди була самостійною державою: звільнилася у другій половині XII ст. від панування Візантії країна у XV ст. була завойована Туреччиною, при цьому частина її відійшла до Австрійської імперії. У XX столітті серби брали участь у безлічі війн і ті завойовували нові території (зокрема, деякі області Македонії й Чорногорії), то втрачали їх. Природно, завойовники принесли свої мови на ці землі. До того ж поширенню десятків прислівників у Сербії сприяло її географічне положення. Як відомо, сербська держава межує з декількома країнами:
Що стосується сербсько-хорватської мови, то до середини XX століття вона вважалася літературною (але не розмовною) в Республіці Югославії. Її норми були вироблені сербськими філологами й письменниками та закріплені Віденською угодою в 1850 році. При цьому лінгвісти зафіксували як особливості граматики, так і унікальні слова в сербській мові, що дозволяє їм успішно користуватися до теперішнього часу. Саме тому сербська і хорватська не завжди виділяються в окремі прислівники. І хоча в 30-ті роки минулого століття хорватські націоналісти робили спроби створити ряд неологізмів, щоб відокремити-таки «свою» мову від сербської, однак вигадані ними слова в більшості своїй не прижилися.
Як вже було зазначено, в Сербії живуть носії безлічі діалектів. Тому однозначно відповісти, якою мовою говорять у Белграді, досить складно. Зрозуміло, більшість жителів столиці висловлюється на сербській, але вони цілком можуть говорити на одній з південнослов’янських мов, про які ми згадували, а також на:
При цьому слід пам’ятати про те, що сама по собі сербська (сербсько-хорватська) мова неоднорідна: в її складі є як мінімум чотири діалекта, найбільш поширеним з яких, особливо на півдні країни, є торлакський діалект.
Крім того, саме на цьому наріччі розмовляють жителі прикордонних міст у Болгарії та Македонії.
У деяких областях Сербії офіційно визнаними є відразу кілька діалектів. Яскравий приклад тому – автономний край Воєводина, де офіційними є відразу шість мов:
Ми використовуємо файли cookie для максимальної зручності користувачів. Перебуваючи на сайті, ви приймаєте правила використання файлів cookie.
Privacy policy